Я не пройшла на журналістику...Причому настільки образливо, що по власній дурості: провтикала творчий конкурс:( Я би проходила поза конкурсом, тобто як би погано я те творче завдання не написала, все рівно поступила б, і на бютжет до того ж. А так... Всі мрії, всі надії в один момент рухнули...Як гірко:( Знаю,що журналістом можна спокійнісінько бути і не маючи спеціальної освіти, і все ж(( Я в тій соціології дуб-дуб я сосна, документи подала так просто, на всяк випадок. Ну битись об стіну хочеться - люди з інших міст приїзджають, днюють і ночуюють біля корпусів, а це щоб жити в Києві і нагло провтикати екзамен. Втішає хоч трохи те, що вчитись буду таки у Шеві, хоча й на контракті, а це не так вже і дешево(( Коротше я в шоці з себе
Фак оф, чому мене завжди тягне на "гєройства"???? аааа *ля, *ля-*ля-*ля(((( Незнаю, з чого почати. Не віриться, шо все, що відбулось зі мною цієї ночі - не СОН, не страшний, жахливий сон, нє, дивлячись на вщерт здерті локті та коліна розумію, шо не так то воно(((((((((( Мені страшно....
А це мав бути просто концерт. "Гніздо-2008" у Білій Церкві. Сам концерт був супер, мега, офігєнний як там ще... Коротше емоції тіки позитивні. Він закінчився о пів-на першу ночі. І тут я виявила, що грошей в мене не досить, щоб добратися назад до Києва, бо маршрутки назад з Гнізда везли людей за втридорога. І замість того, шоб залишить, чорт забирай, там, дочекатися ранку, і спокійно поїхати у Київ в мене як завжди прокинулась моя дурна тяга до пригод( Ця ніч могла бути останньою в моєму житті. сіла я на якусь маршрутку невідомо куди, авось, думаю, кудись та виїду. Завезла вона мене в якесь забите село, Трушки називається. О пів-на другу...Ні душі...Пуста траса, обабіч чи то ліс, чи то парк, сади, горОди...Тиша...Не знайшовши нічого кращого, я вирішила пішочком тьопати в сторону Білої Церкви. Хвилин через 20 мені страх як захотілося спати, вирішила до ранку десь пересидіти. Все, що було далі - як злизаний сюжет якогось моторошного жахливчика((( головне, шо мені аж ніяк не було страшно, ну ніч, ну нема нікого. ну я в якійсь сраці сижу, цим мене не налякаєш. Так ото вирішила я поспати десь до ранку. Знашла лавочку, поряд з дорогою, сіла, почала дрімати. Скіки часу минуло: не пам"ятаю, раптом чую: позаду шось чи хтось крадеться. Я не з боязких, тому спокійно розвернулась - затихло. Бачу - шось велике причаїлось метрів зо три від мене, у бур"яні. Кажу" Хто тут?", мовчок. Повторюю "Хто тут, іди собі, я знаю шо ти там." Мовчок. Кажу "Хто ти?" ГАРЧАННЯ. Справжнє, не імітоване. В мене перша думка: собака. Нє, дивлюсь силует людський. Ну, думаю, прикалується хтось, відморорзок якийсь, зара пошлю його і все. Кажу "Іди звідси". ГАРЧАННЯ. Мені хоть би хни, розвернулась собі назад, зібралась далі куняти. Далі....Люди, це чистісінька правда, я не можу повірити, що зі мною таке було. Далі я знову чую тріск позаду, ледве встигаю повернутись, як ВІН стрибає на мене і зі всієї сили вчеплюється в волосся і тягне кудись. Отоді Я ЗЛЯКАЛАСЬ. Насправді. Не знаю як, та мені вдалось вислизнути від нього, вже не пам"ятаю, здається я його копнула ногою. Зірвалась і з дикими воплями понесоась по дорозі куди очі бачать. Повертаюсь - ВІН за мною. Ніколи не забуду ці відчуття: я одна, це не фільм і не сон, мені ніхто не допоможе, НІХТО, і це все насправді! Волаючи "Маааама!! НІ!!!!!! Допоможіть!!!" і ше шось нечленороздільне я з диким жахом розумію, шо ВІН наздоганяє. Намагаючись виляти зигзагами вибігаю посеред траси і...все.. ВІН мене настигає, валить на асфальт, потім піднімає, і, затуляючи рота тягне в ліс. При цьому тіки глухо гарчить. Я розумію, що задихаюсь, бо він мені закрив не тіки рота, а й носа. В башці - рій думок, над якими пульсує одна "мені кінець. мені кінець. мені кінець." В той момент я справді думала шо все - догралась, кінець-піздець. ВІН затяг мене у той чортів ліс, і зупинився. Я "відпусти мене, відпусти, мені боляче, я задихаюсь, я не буду кричати" і ще шось в цьому роді. Повільно приймає ругу з мого обличчя. Я "хто ти? що тобі треба????" ВІН сильно штовхає мене вперед, я, очікуючи найгіршого, розвертаюсь, він якусь мить дивиться на мене, потім повертається і починає втікати. Секунди три я стояла ні жива ні мертва. Потім зірвалась і побігла куди очі бачать. Добігла до якоїсь зупинки, вирішила чекати там маршрутку, простояла хвилин десять і тута чую шорох ззаду. Зриваюсь і біжу через трасу на інший бік. Але там залишатись не мона, як ж я щось зупиню? Назад іти - хоч вбийте, нізащо. Я стала просто посеред траси, машин нема, мені лячно - не те слово. Трохи менше трьох годин простояла на одному місці на тій трасі, це було як у якомусь кошмарі: намагаючись не зводити очей з клятої зупинки і водночас оглядатися навкруги - це було більш ніж жахливо(((( В 5:40 зупинила маршрутку прямо на Київ, всю дорогу мене трясло, вдома глянула в зеркало - була б не впізнала себе(((( До сих пір моторошно, я це пережила!! всееее, зав"язую з екстремалізмом, хвааате, коли дивишся в обличчя смерті відчуваєш солодкість життя. Це була погана пригода, і навіть дуже, я реально була впевнена шо мені кінець. Страшно....
П.С. таки можеше шо хоч писати - шо сама винна і тому подібне, не спорю, аж ніяк, знаю що сама. бо ІДІОТКА. так мені і треба! мож хоч клепки вставляться
Була я в селі на вихідних. Один день 100 км від Києва, а таке враження шо зганяла в рай на недільку))) Два роки там не була, так наче ковток свіжого пресвіжого повітря вдихнула і в прямому і в переносному значеннях)) І покупцятись встигла. і в ліс сходити, і на велимку покататись, і ще раз в ліс, і на річку і........оох коротше тре частіше туди навідуватись, я як наче помолодшала;)))))
всі фотки не влізли, їх багацько, як дійдуть руки, створю альбум
В понеділок Динамо грає з Арсеналом…Матч, офіційно товариський, але підкреслюю: офіційно)) Підозрюю, що щось таки та буде, і це «щось» стосується, в першу чергу ультрас, як одних, так і інших. Мммм як я хочу махача!!! Так і сверблять руки хоч одному арсу вмазати по пиці! Ясна справа, на полі Динамо зробить Арсенал, в цьому то я переконана на всі 200. Хлопці гарно відпочили, набрались сил, ото і перша нагода розім»ятись.
В мене вже нема сил...Я просто не можу на це дивитися...Серце крається, коли бачу його з цигаркою((((( Я то розумію, що палити чи ні – це справа кожного особисто і т.д і т.п., та все ж щемить всередині((( До болю щемить, коли усвідомлюю, що людина, доля якої мені ой як небайдужа отак, вибачайте на слові, повільно, але вірно гробить своє життя(( Ну не можу я спокійно і осторонь за цим спостерігати!!
Нарила статтю: Ученые: Курение ухудшает слух. Курение вредит слуху. Исследователи под руководством доктора Эрика Франсена из университета Антверпена сделали необычное открытие – курение не только приводит к развитию разного рода болезней, но и ухудшает слух. Ученые провели новое исследование, в котором принимало участие более 4 тысяч человек. В ходе эксперимента проводился тест на слуховое восприятие, после которого участникам задавали вопросы об их привычках. В результате оказалось, что у тех, кто курил регулярно, был отмечен сниженный уровень слуха. "Слух начинает ухудшаться, если человек курит регулярно более одного года", - сообщил Франсен. К тому же, ученый добавил, что данное нарушение имеет необратимый характер, то есть восстановить слух до прежнего уровня невозможно. Также была замечена такая тенденция, что на слухе негативно сказывается и ожирение. Причиной схожести этих двух ситуаций, по мнению Франсена, является ухудшение кровоснабжения уха.
Я думаю, пояснювати, що значе слух для музиканта, нема сенсу...
В мене завжди все вирішується в останню хвилину. От і сьогодні неждано-негадано для самої себе опинилась на концерті джазового ансамблю Jazzex. Сказати б, що тащуся від джазу, а тим більше від акапели?- та ніколи в житті, на 99,9% воліла побачити, вірніше, почути ДРівську "Відчиняй" у супроводі "великого естрадно-симфонічного оркестру та хору". Натомість реально сподобалось, не жалкую шо пішла, чудово провела час. Правда гарненько-чепурненько одягнені "приличные люди" трохи незрозуміло косилися на мої кеди, продірявлені джинси та готський рюкзачок...Мда це я якось не подумала: у Національну Музичну Академію України (ааа, як звучить)... Знову ж таки не було коли думати)) То шо може частіше вибиратись у люде? Театри там, оперети:)) тре ж колись починати....)
Ну от, пару днів і - прошай рідна школо... Дивне якесь відчуття - більше, мабуть, все таки сумних ноток, аж не віриться що все от-так от просто - раз-два і я опинюсь у вихорі дорослого життя. Ні, реально не віриться!!! От дурепа, зара зареву)) Завжди по-іншому представляла собі момент розпрощання зі школою: море радощів, позитиву, типу нарешті цей жах скінчився, фу, школа, я її терпіти не можу і т.д і т.п. А тепер розумію шо не все то так просто, куди далі, як далі - без понятія анінайменшого.. Ще були якісь надії поступити в Шеву, та після "офігєнно" зданого незалежного тестування з історії полетіли вони далеко, надовго, коротше повертатись поки не збираються)
Я в трансі... Так хочеться обгородитися якоюсь невидимою плівкою від усього, замуроватись, відсторонитись від усього, бо оте "Усе" мене починає жахати, коли розумієш, шо тепер реально тре все робити самому, і ніхто не прийде й не буде те втішати коли шось не так. А з іншого боку таааку гордість за себе відчуваєш : типу, вау, це ж Я, я тер сама по собі, нууу пре від цього трохи
як прекрасно, коли збуваються мрії... особливо ті, в які ти майже не вірив, просто думав, а як би було чудово, коли б отак сталося. але навіть думав ти про це рідко, щоби самого себе не накручувати зайвий раз, і от тут раптом хоп - і все як в казці, і ти не віриш очам, не віриш словам, тобі дуже-дуже хочеться в це повірити, страх як хочеться, але ти боїшся знову розчаруватися, боїшся, що так високо піднімешся на крилах щастя, що падати з тієї висоти у прірву хмурого розчарування буде невловимо боляче. от і я зараз не знаю що й думати: тримайте пальчики, будь ласка, щоб все було саме ТАК
якого в біса перенесли тур на 17-те? я не те що на виїзді - вдома не зможу подивитися ОСТАННІЙ матч сезону!(((( доплюсувати, що я і на минулому, домашньому не була - невесела картина вимальовується... ууууу ненавиджу всіііііх.............................................................................................................
Я заробила свої перші(!) гроші у якості журналіста!!!! Аж 4 гривні 33 копійки!!!))) "Оскароносна" :) стаття знаходиться за адресою http://h.ua/story/98406/ хто хо можете зайти проглянути та покоментувати) як все-таки небагато треба для повного, ну чи майже повного щастя) тепер я знаю точну ціну : 4.33 грн))))) Щастя продається любі мої, що тут ще сказати... Отак сидиш, паришся-паришся, шо я, та сяка-така, та я нічого не вмію, та в мене нічого не вийде, а тутечки хоп-ля - і радість бризкає на всі боки.._)) "Здравствуй, мир, вот и встретились, прямой эфир"..))) недарма я її вчора два рази наново переписувала: написала раз, комп заглючив, все зникло.. яка я була зла, плюнути на все захтілось і піти дивитися телевізор. Але змусила згадати свій девіз : "Все що не робиться - на краще". І то є чиста правда)
і чого мені не спиться? на завтра дві річні контрольні, я дурью маюся) майже дошила своє сонечко, ото мороки з ним, залишилося тіки серцевину набити, а тканинка закінчилась(( піздець ото знову іти її купляти..
Все просто чудово, вірніше я щиро вірю, що так воно і є. День сьогодні був прекрасним, хоч я і дико втомилася. Була на Трухановому острові, і, звісно ж, на Пішохідці. Сьогодні вперше перелазила через ті загороди, що там поставили, не зі сторони мосту, а з сторони Дніпра. Ото справді трохи стрьомно було, добре, що не додумалась в той момент подивитись униз))
А опісля відразу рванула до Конча-Заспи, що ж, недарма - ми таки знову виграли 2:0. Балаш просто молодчина, так поклав м"яч зі штрафного в верхню дев"ятку...ммм..це ще називають футбольним десертом, бо справді від таких моментів ловиш море задоволення. А ще мені один знайомий розповів як можна гарненько попустити хулів, які вважають себе фашистами, боготворять Гітлера і при цьому прикриваються святими динамівськими розами, короче ублюдків, що я їх терпіти не можу. Так от, вони ж всі за праві ідеї, ото їм потрібно сказати, що в їхньго палко обожнюваного Гітлера партія була яка: націонал-соціалістична, а соціалісти - вони ж ліві!..) Ну і сказати, мовляв, які ж це такі праві ідеї ви відстоюєте?
Ну що, завтра знову матч, і знову о 18-ій, але вже на "моєму" стадіончику, як же я його, чорт забирай, обожнюю...Аааа мало не забула, це ж завтра Дні Європи в Україні, ууу я навряд чи встигну(((( Пам"ятаю в минулому році було суперово) Валера ще обмалював своє фото, через що я на нього трішки образилась)) Але хіба мона на нього ображатися?!))))) Сонце)))
Я хочу їсти.....Як ліньки щось робити, добре шо мої завтра приїдуть, бо довго я на цих "бульйончиках швидкого приготування" не протягну))
Тьху, от тільки що виглянула в вікно на зорі подивитися: ага, а їх нема( сіре покривало хмар, навіть місяця не видно( Зате дуже красиво світять ліхтарі. І наче шум від авто не такий гучний. Чи це я просто навушники вдягла.. Чорт його знає.
Заїло в мене, відколи 2-го числа вперше почула: так все...Це просто нереально, вона весь час крутиться на язиці, навіть тестування здавала, все боялась, щоби ненароком вголос не зірвалось "Ти як, чи не проти..")) Суперова пісня
Вирішила я забити на ті тести, і не псувати і так зіпсоване життя ще однією проблемою. Ну не поступлю нікуди, врешті-решт не кінець світу...мабуть...
Ми виграли 2 : 1, та посміли б вони тільки програти - з моїм і без того паршивим настроєм я би їх там таки на місці і повбивала б. Натомість було веселенько, особливо ми виганялися з Гармаша, якому з якогось дива допекло побритися наголо. Ви б його бачили!)) Я його взагалі не впізнала, він вийшов на заміну, та тітонька шо всі об"яви робе й каже ..там тринди-динди, в команді Динамо-2 заміна, замість когось там виходить номер 7 Денис Гармаш. Я дивлюсь : лисий який вибігає, перший раз бачу. Ну, думаю, тітонько, ти шось дуже наплутала, це не Гармаш, це скін якийсь, йому тіки підтяжок і бракує. Як придивляюсь : господи, це ВОНО))) Ми потім з Женьою та Мар"яною тааак з нього виганялися, у Женьки в телефоні пісня була, про скінів, то вона її врубає зі словами : "А от послухайте, пісенька про Дениса") Або ще з типу "уявляєте заголовки газет - в Динамо з"явився скінхед")) Ага, думаю, звісно ж всім журналістам страх як цікаво подивитися фоторепортаж матчу першої ліги, побачити там лисого Гармаша, і відразу розтриндіти про це на всю Україну..))) Хоча особисто мені дуже цікаво)
Ще ми виганялися з Рибки, але коли ми з нього не виганяємся?)) Ото після гри, приїхавши вже в місто, зайшли до фуршету. Дійшли до відділу приправ, ну в мене руки самі собою потяглися в першу чергу до "Приправа до риби". Вголос зачитую, що написано на звороті :"Висипте зміст пакета на рибу..." Женя :"Ага, я уявляю цю картину...")))) Я її теж уявляю : як ні в чому не бувало післи гри підходжу спокійненько до Рибки , дістаю пакетик, відкриваю, і починаю посипати Сашка зі словами "Саш, спокійно, так буде смачніше, повір мені"))) Ой, як ми з цього вигорали)))
Ще в мене сьогодні мала бути зустріч з однією людиною, але саме через той довбаний фуршет я на неї безнадійно спізнилась. Соромно. Потинялась по Майдану, хотіла піти на Пішохідку, та стало прохолодно, а там же ще й висота, уявляю який вітруган дме, тому поїхала відразу додому. Требе завтра обов"язково з"їздити, це так знімає напруження.. А ще там на самому вершечку, хто знає, між перилами є вузенька смужка, так от я собі так загадала, якщо колись так станеться, що моє життя втратить всякий зміст, піти, залізти на ті парапети на Пішохідці і спробувати пройтися по тій смужці від одного краю до іншого. Якщо вдасться : отже судилося, має все налагодитися, а якщо ні... на небі мабуть гарно...
Завтра знову матч, і знову в Конча-Заспі, дубль грає, а в неділю вже основи у нас на стадіоні. Так що в мене потрійне свято футболу))
Ну от, кубок ми програли, тестування я провалила, куди тепер вступати не маю ніякого уявлення, сьогодні матч в Конча-Заспі, а такий облом їхати... Та ще Рибку знову дістала, соромно тепер йому буде в очі глянутию Господи піти б та щось таке зробити поганюче, щоб всі ці припарки перекрило. ..
ну шо, їду на матч. І нехай тіки спробують програти - відлупцюю!.
закрий очі - відкрий рота 14
